?

Log in

No account? Create an account

Лондон

Якщо ти запитуєш жителя Гонконга, чи він з Китаю, то він відвідає "No... Yes.... I'm from Hong Kong". Одним словом, вони не хочуть визнавати себе частиною Китаю і всіляко відстоюють своє право на незалежність.

На минулому тижні постукав до мене в кімнату сусід-китаєць і зі словами "Hello my friend, it's a present for you" подарував мені китайський чай в знак дружби. А ще цей китаєць, який називає себе Едвардом (багато китайців беруть собі так звані англійські імена, бо їхні вимовляти важко), дуже добре готує, постійно з радістю запрошує приєднатися до вечері і дозволяє користуватися своїми продуктами (чого я не роблю, звісно)))
А ще у Едварда є молодша сестра. Його батьки заплатили уряду Китаю близько 10 тисяч англійських фунтів (якщо конвертувати) за цю дитину. Власне, вони б не відмахнулися грошима, якби не той факт, що Едвард живе у сільській місцевості. Там дозволяється мати більше однієї дитини, що неприпустимо у місті. А ще у селах є такий закон  - народжувати дітей до тих пір,  доки не народиться хлопчик. Китаєць каже, що у його знайомого є вже 8 дівчат, але його жінка мусить народжувати ще. При чому, декілька з цих дівчат перебувають на годуванні у іншої сім"ї, бо у власної просто немає грошей.....

Ось наша кухня :)


На днях ходили у Harrods, luxury універмаг. Він важається одним з найфешенебельніших у світі. Ззовні і всередині магазин - це майже витвір мистецтва, навіть дизайн стелі продуманий до дрібниць. Подобається, що закордом ти можеш заходити у такі місця і не відчувати ні краплі сорому за свій не luxury вигляд:)  Прикраси, дорогий одяг, техніка і аксеуари не вразили - таке можна знайти повсюду. А ось сподобався відділ їжі і мистецький. Їжа там дорога, гарно розставлена, різноманітна, а головне - дійсно смачна. Ми купили виноград і сир - не порівняти з тим, що у супермаркетах. Продавці одягнені у традиційних англійський сільський одяг, у капелюшках. Те, що їжу приходиться купувати не за принципом супермаркету, а за допомогою продавців за прилавками не викликає незручностей - кожен має свій номерок.
Друге, що цікаве - там продаються вінтажні плакати на різну тематику: це може бути історичний момент, наприклад, чи афіша якохось опери чи фільму певного року. Також продаються плакати з автографами зірок. Запам"ятала, що підпис Анджеліни Джолі коштує трохи більше 1000 фунтів. Порівняно небагато:) Також у цьому відділі бачила продається одна з концертних суконь Мадонни.

British Glorious Food


Після цього пішли їсти в Гайд парк. Кажуть, що у Лондонських парках трава і взимку зелена. Не знаю, чи правда, але листя вже активно опадає.


На вихідних доля нас занесла якось на вокзал святого Панкраса. Знаходиться він біля більш відомого всім Кінгс-Кросу, але набагато гарніший. З цього вокзалу відходять поїзди, Євростари, на Париж і Брюсель.


Подобається, щ ми багато гуляєм і ноги заводять у ті райони, де туристів немає, а тільки місцеве населення. І це дуже цікаво. ось так англійці доглядають за красою своїх будинків.




Лондон

Сьогодні на одній з адаптаційних лекцій виявилося, що моя ейфорія з приводу мого перебування у Лондоні - не що інше, як перша стадія культурного шоку, називається Excitement Stage. Під неї, якщо вірити психологам, наступить Rejection Stage, коли я різко захочу додому, буду відчувати себе нещасливою і одинокою. Потім - Acceptance, під час якої починаєш розуміти, що чужа культура не погана, а просто інша. А остання стадія - Acculturation - приносить перенесення звичок з іншої культури, але при цьому не втрачається власна.
Мені тільки залишається надіятися, що всі ці стадії я пройшла 2 роки тому, коли вперше побувала тут. І моя Exitement триватиме постійно:)

Вчора потрапили у Букінгемський. Масштабно, шикарно і казково якось:) Не віриться, що всі ці величні приміщення, які нам показували, призначені для щоденного використання. Королева живе і працює у іншій частині палацу, де, скоріше всього, апартаменти більш скромні та приземлені до сьогодення. Всього у палаці 770 приміщень. Для туристів раз на рік відкривають на показ Зелену вітальню, Тронний зал (весільні фото Кетрін і Вільяма зроблені там), Картинну галерею (заснував її Георг 4, який був колекціонером), Західну галерею, Бальний зал (у ньому  зараз виставлене плаття Кетрін), Їдальню, а також ще декілька віталень. До речі, у так званій Білій вітальні були дуже брудні жовті дивани:) Вікна апартаментів королеви виходять на монумент Вікторії, тому зрозуміло, що екскурсія в цю частину палацу не проводиться. А шкода - хотілось би подивитися на цю площу навколо Букінгемського з того боку, з якого дивиться королівська сім"я.


Не розповідала про правила щодо продажу алкоголю. У магазинах висить попередження "Якщо ви щасливчик і ви виглядаєте молодше ніж на 25, то будьте готові показати ID". Я спочатку дуууже здивувалася, але потім все вияснилося. Виявляється. що алкоголь продають-то з 18 років, але якщо касиру здасться, що вам менше 25, то потрібно показати документи....
А ще, сьогодні купувала запальничку і мене попросили показати паспорт (!). Це занадто, вважаю.

Я вже писала, що мені пощастило вчитися у бізнес-центрі Лондона, чому я безмежно рада, бо щодня можу спостерігати буденне життя справжніх англійців (на відмінну від центру, де одні туристи). А життя це досить веселе:) Починаючи десь з 12 дня натовпи чоловіків у костюмах ходять по вулицях, щось жують, п"ють, розмовляють. О 6 годині вечора всі місцеві паби переповнені тими ж чоловіками, які знову ж п"ють, розмовляють... Коли вони встигають працювати - не знаю:)
Багато хто відпочиває на у парках. Прямо на траві у костюмі:)



Романтика вечірнього Лондона саме у пабах. І у тому, що більшість відвідувачів стоять на вулиці з бокалами пива чи вина і розмовляють. А оскільки людей дуже багато і розмовляють вони голосно, то гам стоїть на всю вулицю. Проходити повз цих людей і чути справжню англійську - це справжня насолода. Я закохалася у СПРАВЖНЮ англійську.... Так ось. Такі натовпи біля пабів можна побачити кожного вечора біля кожного пабу. І так хочеться стати частиною одного з них...


Наступного разу розкажу про супер-китайців. Я полюбила цю націю, принаймні тих представників, з якими приходилося спілкуватися:)


Tags:

Лондон

Сьогодні викладач аристократичної зовнішності (років десь за 60, класична англійська, біла хустинка у нагрудній кишені) кинув зовсім неінтелігентський жарт. Коли у нього перестав працювати степлер, він з обуренням сказав "Oh made in China".  Представники піднебесної, а їх в аудиторії було відсотків 80, трохи обурилися) Треба було бачити їх лиця...) Але викладач абсолютно не зніяковів))

Вчора обходила весь City of London. В неділю там було абсолютно пусто, це вже сьогодні під час ланчу я побачила натовпи "офісменеджерів" у костюмах) Цікаво, вони люблять брати їжу в кафе з собою, а сидіти їсти її на якихось перилах, підвищеннях біля газонів і т.д. Є такі, що п"ють пиво, є, що вино...
Архітектура Сіті - це поєднання страрих будівель із сучасними хмарочосами. Дуже сподобалась будівля Лондонськї біржі (справа). Може претендувати на приміщення для музею)


Взагалі Лондон сильно будується - готується до Олімпіали 2012 (про що свідчать написи на плакатах, які прикривають будівництва).

Моє улоблене яйце)) чому улюблене, бо коли мене таксі привезло в район, якому житиму, він здався мені настільки нехорошим, що эдине, що мене заспокоювало, це те, що я бачила це яйце, коли стояла біля метро)) Значить, думала я, не все так погано і від центру не так вже і далеко)))


Букенгемський палац відкривається для туристів усього 8 тижнів на рік. Зараз якраз цей період (до 3 жовтня), тому я вчора намагалася потрапити на кскурсію. Але коли я прийшла туди (десь о 13.00), то туди вже не пускали - сказали, що всі квитки продані. Буду пробувати знов протягом цього тижня.... До речі, меморіал Вікторії навпроти палацу теж на ремонті..

Tags:

Лондон. День 1

Приємно облаштовувати своє власне помешкання. Нехай це маленька кімнатка в студентській резиденції і нехай всього на трохи більше двох місяців... Все розставляється з любов"ю, а чіпляння привезених фото на спеціальну дошку над робочим столом - це взагалі особлива романтика, ностальгія за тими часами, коли дивилася Буремний шлях і захоплювалася заморським студентським життям)

Лондон прийняв дуже привітно. Продавець квитків у метро, після запитання звідки я, спеціально сказав фразу "А Україна - це Росія?", щоб подивитися на мою реакцію. А потім сміявся, бо вона була очікувана - моє обурене лице)
Більше всього я боялася проблем з метро, але все виявилося набагато простіше ніж я думала. Звичайно, добиралася до потрібної станції не 10 хвилин, а півгодини, але зате розібралася у напрямках поїздів раз і назавжди) Наприкінціі дня вже бігала станціями як своя:)
Цікаво, що на центральній лінії, яка так і називається, Central, і яка найбільш завантажена, вагони найменш місткі і некомфортні, тому на цій лінії приходиться тиснутися...
Проїздні на метро видають у таких чехлах, з таким крутих і багатозначним написом:)


Заходила сьогодні у одне зі своїх улюблених кафе - Pret A Manger. Воно позиціонує себе як заклад з їжею, вільною від хімічних добавок. Там все у такому дусі, навіть на серветках написано, що вони виготовлені із переробленої сировини. А якщо, на вашу думку, офіціант дав вам більше серветок, ніж потрібно, то ви маєте "give him the evil eye":) Дійсно, там смачні сендвічі і салати. Рекомендую.


Застала сьогодні на Трафальгарcькій площі фестиваль Eid festival. Виявилося, що він присвячений закінченню Рамадану. Я довго не слухала виступи груп, але музика була з арабськими  мотивами)

Як і два роки тому, на вуляцях Лондона безпритульні продаюсь Big Issue. На стелажах у магазинах сувенірів виставлені ті ж листівки, які я привозила два роки тому. А вздовж Темзи збирається багато людей навколо вуличних артистів.

Чесно скажу, природа у Англії ідентична нашій - їдеш з аеропорту в Лондон, а таке враження, що за вікном дорога до моєї бабусі у Хмельницькій області. Темза така ж брудна як Дніпро. Безпритульних, темношкірих і арабів хоч відбавляй! Але без них у міста був би не той, специфічний для Лоднона, колорит.
Про архітектуру міста не буду й говорити.... Якби мені б сказали придумати місто-мрію у цьому плані, то це був би саме Лондон.

Люди, одяг, будівлі, культура, стиль поведінки - одразу видно, що ця країна відділена не тільки від континентальної Європи, а й від усього світу.

Tags:

важко повертатися з місця, де тебе люблять безкорисно, туди, де за цю любов треба платити. і найгірше, що друге місце - моя сім"я.
батьки ж в першу чергу мають любити дитину тільки за саме її існування, а моїй мамі гидко дивитися на мене без додаткових складових. наприклад, успішних оцінок у школі чи інституті чи прибраної квартири.
мама поступово руйнує мою особистість, намагається підганяти мій розвиток до того, який вона вважає за потрібний, веде мене до майбутнього, яке сама для мене вибрала...
і я вже мирилася, що стаю на неї схожа, що приймаю її цінності. але не цього разу. бо на минулому тижні я отримала більше любові і турботи, ніж за останні півроку удома.
я не ненавиджу маму. ні. я її люблю і мені її шкода. але хотіла б, щоб ці 2-3 роки вона мене не чіпала, бо все ж хочу обирати свою дорогу, а не йти за її застандартизованим та стереотипним мисленням...

"Never Let Me Go"

коли на думку приходять люди,  яких я втратила, одразу згадую корейця Дона. ми поверталися з Лондона після виснажливого ходіння музеями та галереями міста. була ніч, дорога... він пам"ятав, що мені подобається фортепіанна музика, увімкнув, дав один навушник мені, інший собі... так я і заснула у нього на плечі під цю музику. а в мій останній день в Англії він водив нас цілий день лондонським зоопарком, а ввечері приготував національну китайську страву. хах. ми багато сміялися. грали ввечері з Доном і з японцем Кумою волейбол як тінейджери на задньому дворі. коли стомилися,  сиділи на гойдалці, курили і дивилися на зірки...)

Я подумал о том, что теперь должен быть счастлив, но тогда не чувствовал этого. Это ощущение приходит позже. Теперь-то я знаю, что тогда я был счастлив. (с)

я хочу туди вернутися. і хай мені буде дуже-дуже важко, я буду пам"ятати, що там у мене була підтримка. там мене любили.
ті історії були схожі на літні легкі фільми. історії життя ж тут - на затягнуті драми, сюжет яких закрутився до непристойності бридко, що не почавши шось нове, не вийде розплутатися зі старого.

коли буваю в церкві, прошу Бога очистити мої думки від усього зайвого. це "зайве" заважає мені жити, зв"язує мені руки і думки. як паразит, який не дає розвиватися, бо створює зацикленість на певному....

хотілося б поділитися своїми проблемами... але навіть я їх вважаю дріб"язковими, що вже казати про те, щоб говорити їх у голос.. чи роблю вигляд, що вважаю, бо життя розівчило себе жаліти....

- Что же из этого следует?
- Следует жить!
Шить сарафаны и легкие платья из ситца.
- Вы полагаете, всё это будет носиться?
- Я полагаю, что всё это следует шить!
брат подзвонив мамі і сказав, що я замикаюсь у собі. через неї.
звідки він знав, якщо у бабусі вже десь тижні два і не знає всіх моїх з мамою перипетій...
діти-індіго, нічого не скажеш більше....)

сьогодні тато завів мене і Сушия, а потім на моє улюблене макфлурі-лайн у Мак. під час робочого дня.
відчула себе 10-річною)))
і захищеною...
не розумію , чого радіти бакалавру, якщо це у нас вищою освітою не вважається...
ну але привід святкувати у мене є - свою 5 за захист і держ.іспит я отримала цілком заслужено. от буду і з цього радіти)
хоча ті оцінки і той диплом нікому не потрібний. якби мій розум теперішній мені на курсі так другому, то почала б працювати.
а так відчуваю себе середньостатистичним українським випускником, який нікому не потрібний. треба починати все спочатку. пробиватися, проходити всі кола пеклу працевлаштування. для мене завжди це морально важко:)

власне, я і не розраховувала ніколи, що маю бути комусь потрібна. не з тих людей, кому щасливі шанси пливуть до рук і звалюються на голову приємними сюрпризами. мені щоб чогось досягти потрібно дуже-дуже важко попрацювати. а я втратила декілька років на нічогонероблення....

а найгірше, що нема підтримки.
найстрашніше, що нема її зі сторони батьків.
коли найрідніші люди дивляться на тебе як на лузера, важко шукати натхнення і йти на звершення.
хочеться лише на зло їм досягти чогось значного. але я сама не можу, без підтримки. моральної...
дуже. дуже не хочеться, щоб мій жж помер
але не пишеться... бо зареклася, що напишу, коли все буде добре - давно вивчила, що мої чужі проблеми нікому не потрібні.
а добре так і не стало. сьогоднішній ранок приніс ще одну порцію поганого.

але я сама винна у всіх своїх проблемах. дуже багато в моєму житті НЕ та НЕДО. недовчила, не встигла, недопрацювала, не приклала достатньо зусиль...
на свій страх і сором пообіцяю тут, що з цього часу буду викладатися на всі 100. буду...

на носі захист бакалаврської, держіспит вже на 5.
на захист одягнусь як на свято і хай тільки за якусь неправильну літерку у списку літ-ри мені перенесуть цю процедуру. бо прийду прощатися з цим закладом, у якому я втратила чотири роки, протерла всі штани і розуму не набралася. скоріше навіть загубила частину.
попрощаюсь до дати вступу на магістра/спеціаліста. бо закордон не поступила. "сьогоднішній ранок приніс ще одну порцію поганого"


у вчорашній аварії, де джип зніс автобусну зупинку, постраждали дві дівчини, яких я знала...

та, що залишилася жива - моя ближча знайома. а з тією, що загинула, я бачилася кілька разів спікувалася... не можу уявити, якби було навпаки...
а ще я не можу уявити, якби би жила далі, будучи на місці цієї дівчинки, що вижила.... стояти з подружкою на зупинці, поряд, але бути врятованою, натомість втратити назавжди друга. провину відчувати безглуздо, бо трапилося чудо, але відчуття вини мене б не покидало...

про що вони говории в останні секунди перед ударом? .......

п.с. ця смерть - той випадок, коли забирають найкращих. дівчинка була дуже хороша, гарна, розумна...
а ще дратують залишені записи їй на стінці "мне очень жаль". краще вже нічого не писати, бо ці слова ні на крапю не передають всієї вагомості втрати....(